За привидом зриваємось кудись.
Спрожогу.
Не питаючи дороги.
І смерчем нас
Затягує у вись –
Коли вже там дивитися під ноги!
Від лету сліпнуть очі.
В’яне слух.
Де марево, де дійсність – не вгадати.
Захоплює в полон магічний рух.
І мозок
Ні про що не хоче знати.
…Запал безумства
До біди веде.
Не вір зорі, що сяйвом засліпила.
Настане час –
Мара з очей спаде.
І в дійсність вернуть обгорілі крила.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590464
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2015
автор: Ірина Васильківська