***

***
 Я  промину  певне  так,  як  минають  роки
 Губляться  весни,  чи  падають  роси  в  отави.
 Нічка  дотліє  і  помежи  стебел  тонких
 Завитки  сонця  світанок  вплете  золотаві.

 І  поза  часом,  отам,  де  немає  межі,
 Де  незрадливо  розквітнуть  духмяні  левкої
 З  бурі  відродяться  безліч  офірних  стежин
 Від  грому  глухого,  до  тиші  бентежно-дзвінкої.

 Я  промину,  та  залишу  сліди  межи  слів,
 Чи  засинію  волошками  в  стиглому  житі.
 Іскру,  неспиту  дощами,  воскреслу  мені  –  
 Вимрію  тричі.

 ©  Л.Шмигельська

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590020
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.06.2015
автор: Леся Shmigelska