***

Небо  вдосвіта  змовкне  і  стане  як  брила  -  камінне,
Щойно  води  озвуться  до  смерті  стома  вояками...
І  зостануться  в  річці  дві  постаті  –  піша  і  кінна,
І  зачують  обидві  як  трісне  під  водами  камінь.

І  зупиняться  душі  –  людини  й  коня,  що,  свавільні,
Відділились  од  тіл,  бо  важкими  моренами  ріні
Охололи  тіла...  Хоч  і  вершник,  і  кінь  нероздільно
Тут  лежатимуть  ниць,  непорушні  і,  може,  нетлінні.

І  тремтітиме  голос  –  чужий,  як  гірка  порожнеча,
Несподівано  вирваний  списом  пекучим  і  чорним,
Доки  висохнуть  води...  І  доки  не  прийде  предтеча,
І  не  взброїть  мечем,  і  у  саван  тугий  не  загорне...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2015
автор: Василенко Вадим