А їй всі кажуть що треба
Забути, чи відпустити,
Що б він не став її небом,
Що б він не був її світом.
А їй всі радять почати
З початку усіх історій,
І тихо так відкривати
В душі нові території.
Та руки теплі на плечі ляжуть,
І спогад, його голосом ніжним,
Щось дуже, дуже важливе скаже,
А потім лезом по серцю ріже.
Закрити вікно і більше
Не бачити в небі зорі,
І там у північній тиші
Запити місяцем горе.
Та розум кричить в безодню
І очі його – магніти,
«Ти чуєш, що я не згодна
Тебе кудись відпустити!».
Та погляд вічний очей зелених,
Не дасть заснути і знову сльози,
«Прийди до мене, пиши до мене»,
Так тихо янгол його попросить.
А він десь далеко буде
Когось цілувати в губи,
Та ту кого не забув,
Всіх більше на світі любить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2015
автор: Svetastik