присвячую Юлії Костюкевич
тихіше води нижче трави
живемо отак
наче нам завтра не помирати
наче завтра не буде
кінця світу
ядерна бомба вибух
і ми всі солдати
загиблі й забуті сторінки
історій
зморщені часом
припадені пилом
від того що давно їх
не відкривали
повільно отак
навкарачки
повземо свого фіналу
час від часу
піднімаючи очі
найчастіше зіжмурившись
не від страху
від того що серце
тріпоче
напившись самотності
донесхочу
шепоче і просить
не шукай для мене поради
краще
знайди мені хоч якусь
відраду
хоч якусь
втіху
життя втікає крізь
пальці
занадто тихо
щоб це почути
серця зупиняються
в середині
або на початках своїх
маршрутів
бойкотують всі рухи
заблоковують перехрестя
журливо страйкують
але хто їх насправді
слухає?
хто їх чує?
ми однаково всі помремо
зникнемо з обличчя
землі
але продовжимо жити
і будемо існувати
доки нас кохатимуть
і пам'ятатимуть
ті кому ми небайдужі
доки житимуть ті
кому ми найпотрібніші
ті завдяки кому
ми власне дихали
і були
щасливими
ті
хто при житті нас умів
кохати
20 червня 2015 [17:20]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588671
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.06.2015
автор: Віктор Шупер