Мати і син або Кримська війна
Не плачте мамо бо я мушу
Від війни Вас захистити
Віддам своє тіло й душу
Щоб Росію зупинити
Проводжала сина мати
Воювати у далекий Крим
Зажурилися Карпати
А у небі було чутно грім
Годувала і ростила
Недоспала довгі ночі
А тепер на смерть пустила
Свої виплакавши очі
На дорогу хрестик дала
Щоби від біди його беріг
Щоби лиха доля обминала
І живим вернувся на поріг
Біля Тячівського військкомата
Обняла востаннє сина
Дали в руки автомата
І солдат повезла машина
З того часу стало
В Углі сумно й тихо
Бо наших хлопців не мало
Забрало теє лихо
Жінка вдома діточки маленькі
Їм тепер би тільки жити
Та за Україну-неньку
Мусять свою голову ложити
Куля - дура і не вибирає
Молодого чи старого
Від неї кожен помирає
В кожного своя дорога
Ой не шле син телеграми
Не дає про себе звістки
Серце розривається у мами
І гіркі сльози у невістки
Чи живий а чи не може
Він про себе дати знати
Бережи його від горя Боже
Молиться за сина мати
З Криму йде на Закарпаття
Цинкова домовина
Одягне невістка чорне плаття
І мати поховає сина
Він був мамина надія
У сім'ї дитина єдина
Про його героїчні дії
Про нього пам'ятає Україна
Автор: Стан Міша, с. Угля, 23 березня 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588601
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.06.2015
автор: Міша Стан