Минає ранок, день і ніч… І знову ранок…
Та розмовляти віч – на – віч, без жодних рамок
Не має право жоден з нас - така є примха Долі,
А так хотілося хоч раз наговоритись вдовіль...
Напевно краще хай буде, все так як мало бути…
Чому ж ця Доля не дає мені тебе забути?
Чому нагадує весь час, про тебе на світанку?
Немов виконує у снах для тебе забаганку.
Чому Ти змінюєш мене і може з мене досить?
Немов щовечора Тебе він саме це і просить?
Навіщо шлях життя мого знову з його зустрівся?
Але здається так мені – занадто забарився…
Багато часу вже пройшло, назад не повернути
Та марно намагаюсь я забути незабутнє…
Навіщо знову шанс дала побачити ці очі?
Так поясни мені тепер хоча б у сні пророчім…
Як жити далі маю я? Ламаючи кохання,
Куском німого кришталю: зітхання і бажання…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587266
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2015
автор: Франко Наталія