Усе, кінець, затихло серце,
Неначе в грудях вже пітьма,
Кохання затаїлось десь там,
Для нього виходу нема.
Усе неначе би завмерло,
І шок завзятий у душі,
І плаче гірко так ридає,
Частинка щастя у мені.
Вона немов одна зосталась,
Сама, самісінька, одна,
До серця мого притулялась,
Й ховалась глибоко до дна.
Ховалась в болі оповитій,
Де спогадів шалений вир,
Для неї день сьогодні темний,
Бо щастя світла полишив.
І це не все, я твердо знаю,
Це лиш початок, не кінець,
Нещастя в болі поглинає,
І серце рветься нанівець.
Воно б зірвалося з неволі,
Пітьми грудей моїх міцних,
Та не покине тут самого,
Не зрадить почуттів моїх.
Воно єдине що єднає,
Мене й самотність майбуття,
І вірно б’ється і страждає,
Бо в нього виходу нема.
І кроком я піду у тишу,
Де чути стукіт що сльозить,
Я буду в болі все ж кохати,
Того ким серці все затужить.
А.А. Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко