заповнюючи невидимий простір
наш мікрокосмос
у мозку
спогадами про людей
найдорожчих
ми розмінюємо наші життя
на ідеальне
життя у спогадах
без корекції
будь-якого втручання
і долевпізнання
сполохані птахи кидають
власні гнізда
зриваються
з насиджених місць
спогадами
про найважливіше
згадками і піснями
про близьке
таке імовірне щастя
до якого насправді
подати рукою
подати руку і взяти
запропоноване
як єдиний правильний вибір
як долевпізнання
яке вбиває гірку самотність
породжує щастя
як єдину справжню потребу
і єдине розумне бажання
5 червня 2015 [06:15]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586005
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.06.2015
автор: Віктор Шупер