Прости мене, поезіє, прости.
Я не зрікаюся твоєї зваби.
Мене укотре ураган настиг
Воістину вселенського масштабу.
Жбурнув зумисне від очей твоїх,
Щоби забув і аромат, і дотик,
Додавши ще – писати нині гріх,
Коли навколо – океан роботи.
І сад, і нива, грядка, сінокіс –
Усе уваги і уміння просить.
Твоє ж писання почекає, pliz,
Доки прощально закурличе осінь.
Я так уважно слухаю його,
Я і канали всі сторонні вимкнув.
-Але на твій чаруючий вогонь
Я утечу, хоча би на хвилинку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585930
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2015
автор: stawitscky