У  пізній  час  вечірньої  пори,
Коли  земля  дивує  тишиною.
Зійде  зоря  з  за  синьої  пори,
Зависне  й  загориться  наді  мною.
Я  замру  тим  світлом  обіймлений,
Її  побачу  вдалині  високо.
Вона  сумна,  так  дивиться  на  мене,
Зорям  теж  буває  одиноко.
Світи  небесна  зіронько  моя,
Світи,  і  хай  не  гріє  світло  твоє.
Бо  одинокий  в  цьому  світі  я,
Бо  одинокі  в  ньому  ми  обоє.
Гори  вечірня  зоренько,  гори,
Хай  промінь  твій  барвистим  світлом  сяє.
Зійдуться  у  веселці  кольори,
В  такій,  що  на  землі  таких  немає.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585742
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Василь Надвірнянський