Ми наче пишем на чернетку
Буденні дні свого життя.
Червоні маки на серветку...
Лягає хрестиком пітьма...
І мов дитячими очима,
Волошки в житі виграють.
Ось гримне град і ніч незрима...
Ой...скільки горя ще проллють.
Нам треба вишити калину
І пару білих голубів,
І сонце ясне, і хмарину.
Бо як же жити без дощів?
І голубінь небесно-синю,
І жовте поле колосків.
В ромашках шиту скатертину,
І на добро всім рушників.
Нехай цвіте червоним ружа,
Барвінком стеляться стежки.
Свого життя не перепишеш,
Всі помилки в чистовики.
Із материнських сліз калюжа.
Її не висушать роки.
Тільки на серці біль і туга...
Бо як такий тягар нести?
Якби життя, як скатертину,
Ми знову вишити змогли...
Іде війна і чорним шиє
Життя орнаменту хрести.
Та вірю я, що будуть зміни,
Калина знову зацвіте.
І буде голка вже червоним
На полотні квітки плести.
Вся Україна в вишиванках,
Красивих, різних кольорів.
І небо синє на світанках,
І жовте поле колосків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2015
автор: Зоя Журавка