Ось і літо пройшло, вже і осінь проходить…
Час повільно пливе, як опалий листок…
Запанує зима і снігами й морозом
Витре з пам’яті все, що колись відбулось…
Все проходить і все забувається з часом,
Тихо губиться в зміні невпинній годин,
А пригоди і вчинки усі наші разом,
Як вода, потечуть руслом часу в віки.
Час невпинно летить, разом з ним всі події,
Що із нами давно неодмінно збулись:
Найщиріші думки, почуття і надії,
І обставини ті, при яких ми росли.
Я пригадую радісні роки дитячі,
Безтурботне життя… Кожен саме тоді
Випромінював щирість, наївності вдачу,
Непідробну цікавість до всього в житті.
Та з роками, на жаль, ми усе те втрачаєм:
Здатність вірити в казку, в незвичні дива.
У дитинстві лише сталу впевненість маєм,
Що збуваються мрії, думки і слова.
Та стаємо дорослі, не віримо в чудо,
Просто вірити ми зовсім перестаєм …
А з роками втрачаємо віру в майбутнє,
Власні сили, занедбуєм щастя своє..
Нас буденність з’їдає зсередини тихо…
Не вона всьому винна, лише ми самі!
Як в житті маєш ціль, йди вперед неухильно,–
Віра кличе тебе у здійсненність надій!
Вір і йди, бо життя у нас надто коротке,
Щоб його витрачати на різні пусті
Зло, ненависть, брехню, пересуди і склоки,
Невдоволення чимось і сварки дрібні.
Думай щиро про рідних, про друзів,
про себе …
Роки линуть вперед, час невпинно іде,
Чи задумувались хоч коли ви про все це?
Мабуть, ні…Час іде, йде… Шануйте себе!
22.12.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583051
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2015
автор: Martsin Slavo