Видно доля у мене така,
Що не треба її обирати.
Я приріс до вас рідні Карпати,
Як висока смерека гінка.
Тут душа моя рине у вись,
Тут глибоке прадавнє коріння,
Залишили оті покоління,
Що до мене ще жили колись.
А життя то не фокус, не трюк.
І тримаю я давнє свічадо.
що би потім не вмерти від чаду,
Світла того не випущу з рук,
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581937
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.05.2015
автор: Василь Надвірнянський