Не помогло, не відпустило, не пройшло…
Хоча і часу небагато ще пройшло,
Але із кожним днем все тільки гірше,
Душевна рана стає тільки більша…
Стає великою холодною дірою,
Неначе хмари згущуються наді мною,
Неначе небо тисне величчю своєю,
І сонця тінь крокує за спиною.
Неначе твоя зірка запалала,
А потім швидко згасла і упала.
Упала десь далеко… геть не видно.
Тепер тобі без неї буде бідно.
І місяць щось давно вже не з’являвся.
Можливо, він тебе таку злякався?
І час, чому він не лікує?
А тільки поряд тихо він крокує…
Не чути більше співу океану,
Немов би винесли йому догану.
Суворо його покаравши,
І ноти всі його забравши.
Не має більше вітру на світанку,
Не завітає він до твого ганку.
І сонця промені не лізуть в очі,
Все переплуталось: і дні, і ночі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581574
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2015
автор: Франко Наталія