Не помогло, не відпустило, не пройшло…

Не  помогло,  не  відпустило,  не  пройшло…
Хоча  і  часу  небагато  ще  пройшло,  
Але  із  кожним  днем  все  тільки  гірше,
Душевна  рана  стає  тільки  більша…

Стає  великою  холодною    дірою,
Неначе  хмари  згущуються  наді  мною,  
Неначе  небо  тисне  величчю  своєю,
І  сонця  тінь  крокує  за  спиною.

Неначе    твоя  зірка  запалала,  
А  потім  швидко  згасла  і  упала.
Упала  десь  далеко…  геть  не  видно.
Тепер  тобі  без  неї  буде  бідно.

І  місяць  щось  давно  вже  не  з’являвся.
Можливо,  він  тебе  таку  злякався?
І  час,  чому  він  не  лікує?
А  тільки  поряд  тихо  він  крокує…  

Не  чути  більше  співу  океану,  
Немов  би  винесли  йому  догану.
Суворо  його  покаравши,
І  ноти  всі  його  забравши.  

Не  має  більше  вітру  на  світанку,
Не  завітає  він  до  твого    ганку.
І  сонця  промені  не  лізуть  в  очі,  
Все  переплуталось:  і    дні,    і  ночі…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581574
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2015
автор: Франко Наталія