[i]Він її без пам’яті кохав,
А вона належала чужому.[/i]
Ця жінка – мрій окрилена весна,
В тумані долі – зірка осяйна.
Вона панує у моїх думках.
Лише її одну я бачу в снах.
В очей криницях темних я тону.
Молюсь на усмішку її сумну.
Я на вогонь метеликом лечу.
Що з того, що я крила обпечу?!
Вона не кличе – я ж до неї йду.
І знаю: про що мрію, не знайду.
Вона одна для мене хліб і сіль.
І щастя в ній, і мій таємний біль.
Заради неї дихаю й живу.
Ой, знаю, що своєю не назву
І що приречена моя любов!
Та попри все я йду до неї знов.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581135
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2015
автор: Ірина Васильківська