Край дороги під кущем лежав фотоапарат. На перший погляд звичайний. От тільки старий дуже, плівковий. Та й там помітить його не кожен.
А от він помітив. Нахилився, оглянув, у руках покрутив.
Ото знахідка! Хто ж це загубив таку річ?! Та, хто загубив – той втратив, а хто знайшов – собі взяв. На тому й вирішив.
Фотографій наробити можна.
Давно цікавився фотографією, але мав простенький цифровик. Ним гагні фото не зробити. А тут таке...
Сфотографувати щось. Спробувати чи працює.
Така спокуса.
Клацнув кущ шипшини, що цвів рожевими квіточками.
Гарно.
Але що це?
Кущ раптово втратив колір. Став чорно-білим.
Фотоапарат випав з рук. Ледь не розбився.
Що ж тепер робити?
А може ще раз спробувати?
Спробував. Нічого не змінилося.
Довго крутив камеру в руках, але не помітив у ній нічого особливого.Та коли намагався відкрити задню стінку, фотик розвалився на частини.
Кущ знову яскравів барвами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580402
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: Траяна