Осягнути цей погляд, напевне, не дано нікому.
В нім зачаєна зваба й таїна мільйонів предтеч.
Я розбився на друзки , але – ані титли, ні коми,
Лиш оскома пізнання, як хвиля цунамі, росте.
Я сахаюсь полону – нащо заспіль пожмакані ночі,
Де на мене чатують страждання новітніх Голгоф.
Але погляд цей дивний мене вже доконче зурочив.
І отут не поможуть змуровані прихистки строф.
Я прошу Вас, прошу – погасіть буйноніжне проміння
Вам же порух один зачарованих вій і повік.
І, можливо тоді, і наступить моє воскресіння.
А до того, повірте, навіки пропав чоловік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580376
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: stawitscky