Думки січуть відточеними лезами –
Меч ворога під дикий клекіт битви.
Не вистачає тиші для молитви.
А що вже говорити про поезію?
І днями сірими нахабно спантеличені
Ми похлинаємось від крику власного.
Немов пожежу непогасну гасимо,
І самі в ній згораємо від відчаю.
Та ледь вловивши дих повітря свіжого,
Миттєвий полиск голубого неба –
Ми так затято молимось до Тебе
Своїми, щойно родженими віршами!
І Ти, Всевишній, маєш нас простити –
Рабів малих солодкої обітниці:
У цих рядочках Дух святешно світиться.
І ми із ним стаємо до молитви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580246
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2015
автор: stawitscky