Ангел безкрилий,
Друже мій милий,
Ти не літаєш у небесах...
Чому нещасливий
Твій погляд дбайливий?
Чому бачу сльози у твоїх очах?
Ангел зізнався:
Колись намагався
Злетіти високо у небеса,
Від землі відірвався
І хмар вже дістався,
Як вдарив грім, почалася гроза.
Вода з неба лила,
Землю топила,
А я летів вгору, думав, що долечу.
Там блискавка била,
І влучила в крила,
Згасила політ мій, неначе свічу.
Мене вітер гойдав
І шматував,
Немов постраждалі від бурі вітрила.
Я на землю упав,
Крила не відчував,
Які вогняна гроза спопелила.
Я лежав на землі
У прогнилій золі
І здавалось, що смерть моя неминуча.
Не літати мені
Наяву й уві сні –
Так загинула мрія моя сліпуча...
І сказав я йому:
Ти покинь цю журбу
Обіцяю, що будеш ти знову літати.
Я три ночі не спав,
Креслення малював
І почав нові крила йому майструвати.
А як тільки зробив –
До плечей причепив
І сказав: лети, ангеле, вгору високо,
Щоби вітру порив
Знову ти підкорив
І сльоза не зволожувала твоє око.
Ангел крильми змахнув
І у небо чкурнув,
А я лише вслід йому усміхнувся.
Він свободу відчув,
Як тільки крила здобув,
Але ангел раптово назад повернувся.
І обнявши крильми,
Притулився грудьми, -
Спасибі, - сказав, - що здійснив мрію мою.
Залишу́сь між людьми -
Милими, добрими,
Я завжди тепер буду поруч з тобою…
* з архіву прадавніх творів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579553
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 07.05.2015
автор: Олександр Яворський