ЗАСИНАЙ…

Засинай...моє  серце  у  твоїх  долонях,
Не  питай,де  той  рай  бо  згубили  від  нього  ключі.
Не  питай,бо  не  в  силах  змінити  нічого.
Засинай...і  весь  біль  назавжди  відпусти.
Не  питай,бо  ніхто  не  зумів  досі  долю  змінити,
Зберегти  не  зуміли  того,що  коханням  зовуть.
І  небачить  ніхто,як  щоночі  заплакані  очі,
І  душа  одинока  від  дикого  болю  тремтить.
Так  бракує  очей,у  яких  так  хотілось  тонути,
Так  бракує  обіймів,що  гріли  колись  по-ночам.
Так  бракує  кохання,в  якому  хотілось  горіти,
І  тих  губ...коли  жадно  і  ніжно  мене  цілував.
Та  слова  наче  кулі,що  наскрізь  пронизують  душу,
Наче  звірі,до  болі  розтерзують  серце  моє.
Як  страшний  буревій,ти  руками  кохання  розрушив,
І  здається  життя  вже  ніколи  не  буде  моє.
Засинай...не  питай  як  нам  жити,і  що  далі  буде?
Не  тривож,не  тривож  мою  душу,бо  ледве  жива.
Засинай,засинай  моє  серце  я  знаю  не  хочеш,та  мусиш,
Бо  чекає  нас  біль,і  холодна,холодна  зима  
Де  той  рай,що  усі  називають  коханням!?
Де  поділись  від  нашого  щастя  ключі,
Де  ті  миті,як  вдвох  рахували  ми  зорі!?
Де  ті  дні,коли  разом  щасливі  були!?
Засинай...моє  серце  у  твоїх  долонях...
І  не  зтерти  із  пам'яті  миті,ті  що  в  небесах.
Дві  поломані  долі,і  серце  розбите  тобою...
Я  надіюсь  тебе  ще  колись  я  зустріну  у  снах...

НАДІЯ  КИШЕНЯ  5.05.2015.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579215
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: КОЛЮЧКА