Ховаючи книги у шафу, наче випускні сукні,
Щось тріпоче вустами, схожа на навіжену,
Потьмарене її серце, холодне як осінь,
І липне мов сутінь,
Якщо вона досі чекає,
То хай не чекає на мене.
Що я можу їй дати,
Лиш дати, спогадів теплих,
Печалей грози,
Щоб не сталося – завжди чекати,
Навіть якщо зими та морозів.
Завжди вірити, завжди знати,
Не повторювати за собою,
Сніг лежить мов стерильна вата –
Прикладеш його до любові.
Будеш слухати,
Будеш мовчати,
Нагнітати нічне повітря
В дві легені тверді як камінь,
Перекриті реберним віттям.
Тільки станція станцію кроком,
Тільки щастя щастя журбою,
Смерть провадить холодним оком
Гострі погляди за тобою.
Забувай мене, переховуй із одного серця у інше,
Тільки голки в твоєму горлі
Проростають у нім міцніше.
Ніч спускається вниз до льону,
Ріки б’ються у нім на реї,
Пам'ять – це те, що вже є по ньому,
Віра – що буде опісля неї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578293
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин