Як легко часом випустить жало!
Як легко в чиюсь душу влити бруду!
Вкусив, відповз – і ніби й не було
Тієї височолої облуди.
А інші рукоплескають: «Віват!
Отак її! Це те, що саме треба!»
Плюють туди, де камінь в сто карат
Для неї, може, скинуто із неба.
І думають, піднялися самі…
Так будяки гордують цвітом в лузі.
Господь зміїне цінить у змії.
В людині ж він людське цінує, друзі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578253
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)