У лузі, на калиновій галузі,
Лиш один у всій окрузі.
Соловейко свою пісню щебетав.
Колихав ранковий вітер,
На калині білі квіти,
Білі пелюстки по лузі розметав.
Заспівав на повні груди,
Соловейко сонце будить,
В мокрі трави солов’їний спів упав.
Там де вчора до пів ночі,
Заглядав коханій в очі,
І кохану в теплі губи цілував.
Я на тому місці стою,
Де впав спів у душу мою,
Серце моє наче молот в груди б’є.
Соловейка пісня ллється,
Жайворонок в небі в’ється,
І зозуля вже проснулася й кує.
Горобці злетіли хором,
Зацвірінькали над звором,
Чорний ворон із потоку воду п’є.
А маленька ластівочка,
Хлепче росу із листочка,
Божа днина в світі божім настає.
Від чого й само не знає,
Моє серце завмирає,
Так і б’ється , так і рветься.
То тріпоче жайворонком,
То співає соловейком,
А над лугом пісня в серце ллється.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576692
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2015
автор: Василь Надвірнянський