Я полечу до тої ясної зорі,
До золотої, що так сяє у горі,
До вічної, що там у всесвіті живе,
До тої, що давно мене зове.
А ніч оділа чорний плащ, довкіл накрила,
Я полечу у неба даль, розправлю крила.
Прощай – прости, немає сил тебе забути,
А ти засни, як зможеш ще заснути
Без страху я влечу у темінь чорну,
У чорний ночі плащ себе огорну.
Я долечу, візьму зорю тобі по росту,
До тебе вернуся назад, о пів на шосту.
Я повернуся як буде світати,
Я повернуся, ти ще будеш спати.
Зорю мою ти зможеш бачити у сні,
А я згорю у тому світлому вогні.
Велика ніч, у чорному безмежжі,
Проснешся гола ти, в зірок нема одежі.
Проснись, проснись, світи собі світи,
Ти вже зоря, пора тобі зійти.
Ти зійдеш, промінь золотий тебе обжене,
А я замру, немов заворожений.
Щасливий від того що схід твій бачу,
Зрадію, засміюсь, а то й заплачу.
Сонце зійде, і ніч в ту мить кінчається,
Вернешся ти, із снів завжди вертаються.
І знову буде новий день,
Знов завтра буде новий день.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576475
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2015
автор: Василь Надвірнянський