А ревнощам твоїм немає меж.
Суперниця ж бо дійсно небуденна.
Вона полює повсякчас на мене,
Їй не важливе власне реноме.
І я не знаю, де, коли і як
Знов зачаруюсь у її обіймах…
Тому й на серці завжди неспокійно,
Тому й підозра допіка твоя.
Тобі ж на те, звичайно, наплювать,
Що ця коханка Музою зоветься,
Ти затялась – не смій чіпати серце,
Там двом красуням місця не бува!
І як мені вас, любі, помирить?
Тут, мабуть, і святому не дібрати.
В гарем, чи що, перетворити хату
І душу у мечеті освятить?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576040
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: stawitscky