Жінка мічена дияволом з шрамом на перепліччі,
Любить чоловіків з оголеним нервом,
Боргами і втомою,
Коли у них уже нічого більше,
Крім відчаю,
Коли навіть тиша звучить
Для них надто голосно.
В такому стані вони дихають гаряче
В її спину,
Вона розтікається в них по шкірі,
Збирається в серці знову,
Ніхто не бачив її очей,
Хоча очі у неї сірі,
Хоча вона ночувала у їхніх
Тілах,
І завжди найперше зором.
Навіть коли вона любить їх – вона з ними не
Розмовляє,
Просто мовчить, дихає трохи тихше,
Вони думають, що вона про них зовсім
Нічого не знає,
А вона від того й мовчить, що знає
Про них найгірше.
Жінка мічена дияволом, джерела поміж ребер,
Пробачай за кожну з наших смертей і кожну з
Наших зневір,
Доки холоне зима, люби його саме тепер,
І доки не випаде сніг – любитимеш до тих пір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575895
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин