Воно б іще годилося пожити.
Літа неспішно сунуться згори.
Повиростали, одружились діти –
Сміється хата, повна дітвори.
Іще в нагоді треба внукам стати,
Казками уквітчати їх зорю,
Побачити, як будуть виростати,
Як даруватимуть святе « люблю».
А потім. Потім – правнукам дорога!
Все просто: в них продовжимося ми,
Як ряст топтати витомляться ноги,
Як час підійде сивої зими…
Ще тільки осінь розминулась з літом,
Шлях чорнобривий в’ється в майбуття,
Ще серце не стомилося любити,
Хоч кращий шмат відкушено життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575726
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2015
автор: Ніна Третяк