Чи ви колись бачили,
як розпускає
троянда
достиглі рожеві бутони?
Як буйний розмай
пелюсто́к
розгортає
в крутий серпантин
гвинтових сходів?...
А сонячне світло
їх
робить твердими.
Бутони стають бетонними!
Краплини роси –
кришталь на рожевій віскозі...
Квітуча троянда –
спіральна модель галактики,
що вшир неухильно росте
і захоплює простори.
Мов хмара зіркових туманностей,
суне шляхетно, галантно,
повітря стрясаючи
шлейфом пахучого розтину.
Старі пелюстки́,
мов згасаючі жовті карлики,
відживши своє,
всихають і мруть по периметру,
а свіжі, – як магма земного ядра,
витікають
з квіткового жерла –
м’які
молоді
перини...
І кожен пересічний
підстаркуватий
монарх
найвибагливішої породи
втопив би в перинах троянди
радо
радари ридаючих радикулітів.
В обіймах пелюсток, ба навіть, тирани
мурчали б котами.
Бо що ти поробиш,
коли аромати троянд
розтеклись декалітрами?
І тут делікатними
довгими складками
сукня заграла,
залила багрянцем
весь зал королівський,
а власниця сукні
сховала усмішку кокетки за віялом.
Зойкнули гості, обличчя у кожного
стало здивованим,
стало глянцевим...
Щічки Троянди ж – від сорому порожевіли...
© Кучеренко Олександр.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572848
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2015
автор: Олександр Обрій