Хтось молиться Богу, заради спасіння.
Хтось ходить до церкви, бо так, ніби, треба.
Та, більшість із нас, Символ Месії
На шию чіпляє лиш при потребі.
Ми вмієм хреститись, завчили молитви –
Раз в рік знадобиться, коли святим паску.
Байдуже, хто виграє в душі нашій битву,
Сьогодні на нас янгольські маски.
Ми будемо щиро із вами вітатись,
Скандуючи про воскресіння Христа.
А завтра вже можна на спини плювати
І думати, як вгнати у неї ножа.
Сьогодні ми праведні, ми релігійні.
А що буде завтра, Господь не побачить.
Хто молиться Богу? Хто істинно Вірить,
Не тільки тоді, коли душа плаче?
Сьогодні я з вами не піду на службу,
Та не тому, що я в Нього не вірю.
Я впевнений, почує Він тужбу
Мою, не лише у «Священній Будівлі».
Хоча, всі ці це́ркви – давно не святі,
Їх вже продали та осквернили.
Таке відчуття, що на їхній землі
Пора будувати спокутні храми́ни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572805
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.04.2015
автор: Депрес і Я