З нічної імли
виринає автобус-привид.
Вдягає залізне намисто з консервних бляшанок.
Розрубує тишу здриганням заднього приводу.
Кремезний двигун
по-старечому
в грудях шамкає...
Проспект зустрічає автобус
привітним скреготом -
шикує в широкі шеренги безмежжя ліхтариків.
Автобус іде на розгін,
бо швидкість - його кредо.
В сталевім нутрі двигуна калатають литаври.
Ось кіномеханік спогадів
ставить
найкращі кадри.
Далекий веселий сміх і школярський галас
робили навіть машину
суцільним живим перикардом,
що бився об груди частіш, коли діти збігалися.
Автобус
дитячим улюбленцем був,
товаришем.
Він широко розправляв невидимі крила,
І щастю не було меж,
бо дружба не отоварюється!
Хто взнав би у ньому
героя нічного трилеру?
Та пам'ять малює в уяві усе, до дрібниці:
знелюднення міста
і як закривали школи.
Як стрімко валилося все, з чим устиг поріднитися,
І він вже не був тим дитячим,
старим ватажком.
Автобус нарощує темп, скажено регоче, мов блазень,
по вулицях міст сновигає і нічно і денно.
І манить дітей.
Та скільки б в салон їх не влазило -
душу
давно
демонтували
демони...
© Кучеренко Олександр
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572719
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2015
автор: Олександр Обрій