У неї тонка шкіра, біла майже прозора,
Все що рухається в її тілі – завжди рухається до моря,
Навіть серце її змарніле, порожнисте, як гладі плями,
Перегукується наче риба з океанами і кораблями.
Я закидую в неї снасті, я шукаю у ній прихистку,
Сіль, мов кремінь на її пальцях,
Темно-русе волосся з листя,
Чорне каміння у моїх сітях,
Тихі джерела її артерій –
Там живуть усі ящірки сіті,
І усі вовкулаки прерій.
Всі її глибинні міжріччя, вогка пологість її западин,
Вона так зрослась із цілованим січнем,
Як поламане передпліччя,
Як мереживна опівнічність через рвану
Поверхню проталин.
Я любив її
Ці
Заціловані шиї синці,
Невербальні вибухи,
Ще невивчені колискові,
Все, що зводиться до ненависті,
Чи до контакту тіл,
Врешті з часом зводиться
І до любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572232
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин