Люди – всохлі озера відвертої правди
під солоною кіркою злих побрехеньок.
Нитки слів лізуть з рота заплутаним прядивом, –
племена ворогуючих аборигенів,
що штовхаються, б'ються, клубочаться зміями...
Бій за право спотворити, скривдити істину.
Сотні слів, що не вірять у правду, – розмірено
дудлять каву і брешуть...
Слова-атеїсти.
Кожна праведна думка – невільник тюремний,
що ув'язнений гратами стереотипів.
Він розбитий мораллю на дрібні катрени
й щиро прагне
покірністю
строк скоротити.
А брехня і нещирість – розпусні путани,
що готові узяти його на поруки.
І даремно
Бог Правди
мордує питаннями
свідка злочину –
совість мовчить непорушно.
А всього лише: треба озера змочити
життєдайним потоком – вологою правди.
Бог - не дурень,
та тут ні до чо́го начитаність.
Просто людям
не звик
роздавати
поради.
© Кучеренко Олександр
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572205
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Олександр Обрій