Світло турбує сітківку.
Скінчилася дія дози.
Ти лежиш під скляним ковпаком,
як химерна матерія.
Затяжна летаргія. Скільки в ній
існував ти, чекаючи дозволу
щоб ожити,
неначе відновлена плоть Прометея?
Землю роботизовано.
Людство в лещатах прогресу.
Праця – рудиментарне, безглузде явище.
«Пігулку життя» розжовуєш.
Готуєшся знову воскреснути
десь у примарному світі
чужого диявола,
вкотре, в новій ролі.
Не обирав обивателів:
філософ, актор, космонавт,
художник чи ядерник.
Був дайвером, скейтером, роллером.
В стількох уже встиг побувати,
що цифри твого віку
не зміряти ярдами.
Люди – раби приміщень,
звільнені від рутинності.
Їжа у тіло прямує в розчинах з крапельниць.
Лінія стала прямішою.
Обличчя – жива картина,
де старість викопує
ями й глибокі кратери.
Мертвотно бліді ле́ніни
здаються лише експонатами.
Та жевріє іскра життя, вбиваючи домисли.
Тотальний синдром лемінга:
залишивши рідні пенати,
усе перейшло в підкірки, в глибини свідомості.
Навіщо війна, барбаросси,
бідність і бангладеші?
Пігулка дарує відеоплівку мрії.
За щастя ти там не боровся,
отримавши майже задешево
в якості DVD (не в піратськім CAMRip-і).
Безмежжя реєнкарнацій –
їх можна контролювати!
Світ проковтнув одночасно мільярди капсул,
безкарно ковтнувши й нації,
мов капсульний елеватор.
Світ поспішає пожити з увімкненим капсом!
Один лиш нюанс, де́щиця –
блаженство, як дим, розтане.
Доза закінчиться. Виснажаться руди.
Будуть, як риби, задешево
повітря хапати ротами
ті, що не відають:
справжнє щастя –
просіяне ситом труднощів.
© Кучеренко Олександр
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571003
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2015
автор: Олександр Обрій