Скільки років…
Стільки років у безвість майнуло,
А здається, що вчора було…
Моє серце тебе не забуло
І в душі наболілій знайшло.
І здалося, що все просвітліло,
І світанком пітьма розцвіла,
Як сьогодні зустрів тебе, мила,
Коли з гір ти щасливою йшла.
Приспів
До схід сонця іду
Я на ту полонину
І тебе там найду,
Мою любу дівчину.
І камінні стежки
Вже віхоли покрили,
Ніжно-білі шапки
Знов смереки наділи.
Манівцями я йду,
Видивляюсь кохану,
Стрімкі скелі в снігу
По-весільному вбранні.
А на горі вона
Раннє сонце вартує,
Чарівниця земна,
Гори, ріки чарує.
І ти знову мене схвилювала,
Воскресали в душі почуття,
На обличчі усмішка палала,
Оживала з мого забуття.
Поутрачені миті зникали,
І розлука із сумом спливла…
З твоїх уст солов`ями злітали
Довгождані, ласкаві слова.
Приспів
18 листопада 2009 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2015
автор: Микола Паламарчук