Сосна умилась свіжістю несміло,
А личко іще заспане й бліде.
Але ж махає лапкою Ярилу,
Голубоокий знов вітає день.
Бродяга-вітер засичав від болю –
Об голе віття живота подер.
Йому дорогу перебігло поле
Озимини яскраво-молоде.
Моїх чуттів зненацька крига скресла.
О, це була із найміцніших криг!
Мене давно вже оминають весни
А ця чомусь змогла… одна із них…
І я їй у зіниці зазираю.
Навіщо ти? Навіщо? І коли?..
Уже роки з далекого розмаю
Поміж людей й клопотів розбрелись.
А ти мене куди зовеш, одначе?
Моя дорога в пекло, чи у рай?
- Озвалася: « Поки живеш, козаче,
то і чуттів ніяких не цурайсь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569605
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: stawitscky