Рухаючись углиб річок і впоперек узбереж,
Несучи на тілі порізи, наче синій планктон,
Розмовляючи завжди про різне, але про одне і те ж,
Замовкаючи назавжди, але кожного разу знов.
Входячи глибше у ріки, тонше між берегів,
Визбируючи цикуту між гострими лезами трав,
Тиша плететься сув’яззю й рвучко долі,
Розводить у чавуні свій техногенний сплав.
Шепочучи щось на вухо приреченим йти на смерть,
Повітря, що гусне і міситься між долонь,
Час розпада на коротку і довгу чверть,
Поки на кладовищі синіє ще дужче льон.
Переправляючи поза вітрами тлін,
Перебираючи вогкого сонця шов,
Тепло пекучий ледь імерсійний дзвін
Будить вночі глибоко мертвих сов.
Рухаючись по горизонту, зриваючи пасма вільх,
Називаючи імена, граючи листя лип,
Тихо ступає Господь, кроками в глибині,
Наспівуючи в очерет для плазунів і риб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569137
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин