Повстяна повіка твоя, ноче,
Накриває це місто тягуче
Кольором трьохденних синців,
Натягнутих вен на руці.
Лущаться зорі на твоїм лиці,
Немов переспілі горіхи,
І відкриваються ззовні свищі,
От тобі і дощі.
Мокнуть увігнані в пояс снопи,
І тільки довгі вусаті соми,
Криються мулом наче з весни
Темні ялиці криють пустир
Черню й
Олією піхти.
Хто ж тоді з нас головний
Поводир?
Якщо війна, насправді,
За мир,
І блідого ранку рваний
Сатин
Тягнеться густо, немов
Єлей.
Десять заповідей людей:
Навчитися виживати,
Залишитись живим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568918
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин