Я знаю нам не стрітися ніколи,
Тебе побачу лиш у томних снах,
коли приходять зорі вечорові,
я ладен потонути в тих очах...
І кинути своє нудне життя,
і йти, як пес, нехай за край Землі
слідами, де відбилося взуття
твоїх маршрутів - знаки золоті...
Цілунками вкривати той пісок
чи гравій, чи звичайну глину,
Та час спускає вже курок
і зафарбує сонячну картину...
А запах чар таки хвилює,
хоча розстане рівно через мить
і знову ранок хмари намалює,
і знову моє серце защемить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2015
автор: Мандрівник