Як довго терпиш, Господи, народ
що став, як «притча во язицех»;
що не достойний нагород
і як паяц безликий в лицях.
То у безвір’ї шамотить.
Беззубовигнилим смердючим ротом.
Він у вогні пекельному згорить,
Якщо не знищений зоставсь потопом.
Через усі віки несе він ад
На своїх плечах і в крові.
Невір’ям дихає – пускає чад.
Хула і зло лиш в голові.
О, Всепрощаючий, Всемилостивий Бог!
Нащо подовжуєш невірним віку?
Не боячись Твоїх пересторог,
Плодяться без числа, без ліку.
Довготерплячий і премилостивий Бог!
Надію Ти у серці Своїм носиш,
що у розкаянні воскресне Гог й Магог,
коли свідомість їх сльозою зросиш.
Іще продовжується час,
Дається шанс усім спастись.
Усі, хто у невір’ї серед нас
Прийми Ісуса! Богу поклонись!
Бо тільки в Ньому матимеш життя,
Він довготерпить, та благоволить.
Дає Він благодать на каяття,
За світ увесь Його душа болить.
Не хоче Він для грішників кінця
І для невірного загину у невір’ї.
Тому шукайте Божого Лиця,
Він вас чекає на святім високогір’ї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568278
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.03.2015
автор: Едельвейс137