Дітям і онукам
Ось розквітає..., зорі й квіти...,
Занадто - загадок й творінь!
І Бога, первістками – міти,
Бо ж Сонечком сміється Він.
Усе дзвенить, так розголосом,
Усе говорить про Любов.
Ми – дітоньки, ще голі й босі,
Серця нам обіймає Бог.
Немає суму, ще не було –
Життя ще майже у бруньках;
Не затопчіть святе, огулом,
О людоньки – у діточках...
Вони, погляньте – Неба пісня;
То ж янголята – чистий лист...
Що буде у земнім „опісля” –
У днях, що іспитом, звелись?
Оберігайте, хай розквітнуть –
Як первоцвіти повесні.
Мелькне коротке тепле літо...,
Й зима – на піклувань, коні...
Кохайте – відчайдушно й ніжно,
Як у останню в світі мить!
Аби не борсатись невтішно,
Встигайте – жити і любить.
Лишень проживши, зрозумієш
Тонке, зникаюче життя...
Одна Любов тебе зігріє,
Підійме Бог – не суєта...
19.02.2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568271
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2015
автор: Променистий менестрель