Зима пішла і Ти її пустив
з кудлатих шапок, поглядів під ноги.
Такий відтінок зелені густий
чеканиться від саду й до порогів,
що аж дзвенить бруньками об вітри,
що аж ламає в серці заскорузлість,
що небо шквалом котиться в відрив
услід за літаком протятій смузі,
як лезом. Із порізу вже дощить
і райдуги з могил ростуть живими.
Як сміє так виблискувать блакить
над тими, що не відпустили зиму...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567158
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2015
автор: Маріанна Вдовиковська