Ранок дощем розбудив холодним,
відчуття неминучості, мороз по шкірі…
Сірий мій всесвіт, як і я сьогодні,
твій погляд моє серце з грудей вирвав…
Мені в руках твоїх приємніше, ніж
блукати неприкаяним по просторах…
Я наскрізь бачу, що ти мені віриш,
та я наскрізь для тебе прозорий…
Я навіть не вчинок твій безглуздий,
навіть не пам'ять про те, що вже сталось,
й від цього в печалі своїй грузну,
і серце щосили б’ється і крається…
Ранок дощем розбудив, твоїм подихом,
твоїм дотиком ніжним, ласкавим…
Стань рідною, до пострілу, пороху,
стань мені небом, моїми днями…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566891
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: Матвійчук