Пробач, спізнилася... Чи може я зарано?
Я поспішала...та мабуть не досить...
Збиралась довго, зізнаюсь... й згубила шалик-
помітила уже напівдорозі.
Розхвилювалась, зачепила кошик
червоних яблук у старенької бабусі-
так соромно. Пропонувала гроші...
Вона ж всміхалась дивлячись у очі.
Такого ще зі мною не траплялось...
Завжди упевнена, охайна, незворушна...
І, раптом,(уявити!) закохалась,
як те дівчисько, необачно, аж по вуха!
Необережно! Не спитавши дозвіл
у власних розуму, чи серця і душі,
так, ніби хтось узяв і вимкнув мозок
і, доки сплю чи безсвідома може,
тебе до вен мені по крапельниці влив.
І ти в мені...Живеш, пульсуєш, плачеш,
зриваєш одяг і фарбуєш вії,
дурепу робиш з мене, божевільну,
що скрізь вбачає лиш таємні знаки...
Ти все в мені собою просочив...
О, дежавю! Колись уже це снилось.
Пробач мені, коханий! Не мовчи!
Бо знаю й так, що я давно спізнилась!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566166
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2015
автор: Meggi