«Телень! Телень!» – з гаїв луна щасливо.
«Телень! Телень!» – спадає з висоти.
У тому дзвоні – невимовне диво:
Пробудження краси і чистоти.
«Телень! Телень!» – витенькують синиці,
«Телень! Телень!» – краплинки з-попід стріх.
А промінь сонця – мов крило жар-птиці:
Тепла і світла вистачить на всіх.
Уже сніги здувають білі щоки,
Щипне вночі мороз – і вже нема!
Весняні дзвони линуть на всі боки.
«Телень! Телень!» – і відступа зима.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565567
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2015
автор: Ірина Васильківська