А дзвін синички - на усенький світ


А  дзвін  синички  –  на  усенький  світ
Із  клиросу  веселого  світанку,
І  промінь  сонця  рветься  крізь  фіранку
Мойого  серця  ніжний  візаві.

І  веселково-радісна  блакить
Вдивляється  у  розсип  діамантів.
Під  ним  землі  так  солодко  дрімати  -
аж  руки  не  здіймаються  будить.
                                                                                                                                         


А  березень  уже  бере  розгін,
І  ніч  моя  стривожена  безсонням.
Стрімких  думок  розгарячілі  коні
Б’ють  копитами  в  кремінь  перемін.

Та  світ  ще  пильно  дивиться  на  нас.
Він  от  ніяк  не  може  зрозуміти:
Хто  править  балом  –  пасинки,  чи  діти,
Хто  на  хоругві  –  Бог  чи  сатана?

Хтось  рветься  в  бій  крізь  грати  заборон,
Хтось  під  довіру  заклада  фугаси…
Так  на  арені  збуреного  часу
Скидають  маски  підступ  і  добро.

І  пнуться  знов  до  шальок  терезів
Немов  до  трону  –  розпач  і  зневіра.
І  осягаєм  –  кожен  має  мірять
Себе  зовсім  не  виміром  сльози.

А  поступом  –  затятим  і  твердим,
І  потиском  руки  міцної  друга.
Бо  нашого  ніхто  не  зрушить  плуга,
Несіяний  не  буде  лан  родить.

І  обриси  карбовані  мети
До  розуміння  і  єднання  кличуть
Тому  і  дзвонить  у  блакить  синичка
І  гріє  промінь  сонця  золотий…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565098
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2015
автор: stawitscky