А дзвін синички – на усенький світ
Із клиросу веселого світанку,
І промінь сонця рветься крізь фіранку
Мойого серця ніжний візаві.
І веселково-радісна блакить
Вдивляється у розсип діамантів.
Під ним землі так солодко дрімати -
аж руки не здіймаються будить.
А березень уже бере розгін,
І ніч моя стривожена безсонням.
Стрімких думок розгарячілі коні
Б’ють копитами в кремінь перемін.
Та світ ще пильно дивиться на нас.
Він от ніяк не може зрозуміти:
Хто править балом – пасинки, чи діти,
Хто на хоругві – Бог чи сатана?
Хтось рветься в бій крізь грати заборон,
Хтось під довіру заклада фугаси…
Так на арені збуреного часу
Скидають маски підступ і добро.
І пнуться знов до шальок терезів
Немов до трону – розпач і зневіра.
І осягаєм – кожен має мірять
Себе зовсім не виміром сльози.
А поступом – затятим і твердим,
І потиском руки міцної друга.
Бо нашого ніхто не зрушить плуга,
Несіяний не буде лан родить.
І обриси карбовані мети
До розуміння і єднання кличуть
Тому і дзвонить у блакить синичка
І гріє промінь сонця золотий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565098
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2015
автор: stawitscky