Ти знаєш,
важко уявити до цієї пори,
що тебе обійматиме інший,
спатиме з тобою, і говоритиме
люблю…, для нього себе ти довіриш…
Мені боляче, і клята безвихідь…
Я справді не вірю, що не зустріну…
Сонце уже по весняному світить,
а я забути не можу ті стіни
де ми прокидались й лишали себе,
засинали під шум води по трубах,
і вірить не хтілось, що все це мине,
що сум за тобою впевнено згубить…
Ти забула напевно все те, що було:
проблеми, тривоги, сльози, радості,
і мені нічиє не тепле тепло,
але знаєш, марно я і марно ти
розкидали слова щирі і чесні,
і так по дурному не вірили
один одному в січні і вересні…
І взагалі, було б менше як би,
було б менше чому і навіщо…,
я б тебе зустрічав, проводив на пари…
Мені важко, що для тебе є ліпшим,
що ти зараз без мене, моя люба Frau…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564729
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2015
автор: Матвійчук