що сталося зі мною,чи з людьми?
Чи може я чогось нерозумію?
Неначе в прірву летимо всі ми,
Розтрачуючи віру і надію.
Де доброта,порядність,співчуття?
Куди поділись відданість,турбота?
Хто так змінив нас,і яке життя
чекає ,як не вилізим з болота?
Чого дітей своїх ми навчимо?
А їм же далі в цьому світі жити!
Чи це лиш сон страшний,а ми спимо?
Хто зможе нас від сплячки пробудити?
Прокинтесь люди глянте навкруги!
Все як раніше:сонце,квіти,небо!
Такі як і раніш зимой сніги,
Ви тільки лиш прислухайтесь до себе!
Щож головне для Вас?В чім сенс буття?
У чому Ваша цінність існування?
Чи незапізнім буде каяття,
свої помилки виправить бажання?
Бо ж час летить нам непідвладний він!
І марнувать його не маєм права!
Ще не гримить для нас церковний дзвін!
Осяє душу сонце золотаве!
Змінитися на краще маєм шанс!
Суспільство разом з нами теж змінити.
Прокинутись душі покинуть транс!
Не плазувати,а по-людські жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564590
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2015
автор: Наталка Долинська