Різонуло, як пострілом слух.
Твої очі навіки закрились...
Ти як брат мені був, любий друг,
Для Вкраїни наш сокіл стокрилий.
Пам’ятаю той перший Майдан…
Бліді хмари в небеснім акрилі.
В груди падав холодний туман,
Пили чай ми під ранок змарнілі.
Із небес дивний голос гримів,
Ковалі розпалили горнило.
І в булат заплітали наш гнів,
Кров кипучу, що так клекотіла.
Смерть ходила з тобою слідом,
Україна не раз гомоніла.
Скільки ночей безсонних разом.
А убила кремлівська Горила…
Несуть чайки тугу над Дніпром,
Лежать в ранах засмучені схили.
Плаче в хвилях єврейський фантом.
Не всі в пеклі жиди погоріли…
Чи зберіг ти мій друже той стяг,
Що ми в штабі тобі здарували?
Чи на небі з тобою, як птах,
Чи в дорогу далеку поклали..?
Хай Вкраїни частинка жива,
Веселковими барвами грає.
На тім світі тебе зігріва…
Чисту душу нехай зберігає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564326
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2015
автор: Дід Миколай