Твердять мені зануди й лицеміри,
Що не кричу я «Слава Україні»-
А значить це мені немає віри
І не люблю своєї я країни.
Кричать мені надівши вишиванку,
Тримаючи ще камінь на душі,
На вигляд всі в любові до останку,
Насправді лише збирають бариші.
Люблю її без крику та потуг
За те, що рідна, де люблячи живу,
А псевдолюбів бравих і хапуг
Надіюсь щиро - таки переживу.
Я не кричу всім «Слава Україні»
Бо слава різна - і добра і дурна
Надіюсь лиш на Божого я сина,
Щоб позабути слово зле «війна».
Скажу щоденно краще «Слава Богу»,
За те, що вантажа двохсотого нема,
Щоб не витала у домах тривога,
І кров'ю біла не багрилася зима.
Хай пісня над полями гучно лине,
Щоб мирно жили всі у ріднім краю,
Бо я насправді просто УКРАЇНЕЦЬ
І слави вище Господа не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563587
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.03.2015
автор: Віталій Поплавський